Договор на обучение заключен между вузом и студентом (ребенком), в документах (квитанциях) об оплате обучения указаны фамилия, имя и отчество ребенка-студента, а за налоговым кредитом обращается плательщик налога – отец этого студента. Согласно ф. № 1ДФ такой студент не получает доходов в виде заработной платы, то есть не имеет права самостоятельно обратиться за налоговым кредитом. Имеет ли в таком случае отец право на налоговый кредит? Вестник ГНАУ 2010-03-05

? Договір на навчання укладено між вузом та студентом (дитиною), у документах (квитанціях) про оплату навчання зазначено прізвище, ім'я та по батькові дитини-студента, а за податковим кредитом звертається платник податку – батько цього студента. Згідно з ф. № 1ДФ такий студент не одержує доходів у вигляді заробітної плати, тобто не має права самостійно звернутися за податковим кредитом. Чи є в такому випадку у батька право на податковий кредит?

Якщо як підтвердні документи платник податку пред'являє розрахункові документи (квитанції, касові ордери, чеки тощо), в яких зазначено прізвище, ім'я та по батькові не його, а його дитини, з якою укладено договір на навчання, то такі документи повинні прийматися податковими органами, а зазначені у них суми братися до розрахунку податкових зобов'язань, за винятком випадків, коли такий студент сам протягом року отримував заробітну плату.

Підставою для цього є норми цивільного законодавства, зокрема Сімейного кодексу України від 10.01.2002 р. № 2947-III (зі змінами та доповненнями, за текстом – Сімейний кодекс), згідно зі статтями 180 та 199 якого батьки повинні утримувати своїх неповнолітніх (до 18 років) дітей, а якщо повнолітні діти продовжують навчатися, то обов'язок щодо їх утримання та надання матеріальної допомоги покладається на батьків до досягнення дітьми 23-річного віку.

Відповідно до Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-IV (зі змінами та доповненнями) права володіння, користування та розпорядження своїм майном, у тому числі грошовими коштами, належать його власникові (ст. 317), а неповнолітні діти за згодою батьків можуть вчиняти деякі правочини (ст. 32), зокрема проводити розрахункові операції щодо укладеного на їх ім'я договору на навчання. Це положення застосовується і до дітей, вік яких обумовлено ст. 199 Сімейного кодексу.

Таким чином, законодавством передбачено, що платник податку має право доручити своїй дитині здійснити правочин у вигляді проведення розрахунку (сплати коштів) за навчання за рахунок належних платнику податку коштів (у тому числі заробітної плати). При цьому, як виплаває з вищенаведених законодавчих підстав, фактичні витрати на оплату вартості навчання несе платник податку – батько (мати) дитини, яка навчається.

Тобто документи (квитанції, касові ордери, чеки тощо), в яких зазначено прізвище, ім'я та по батькові дитини – платника податку, є документами, що підтверджують фактично понесені витрати платника податку у зв'язку з оплатою вартості середньої професійної або вищої освіти члена сім'ї першого ступеня споріднення (дитини) та дають право на одержання ним податкового кредиту з передбачених пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. № 889-IV (зі змінами та доповненнями) підстав.

При бажанні платника податку використати право на компенсацію йому вартості навчання непрацюючого члена його сім'ї першого ступеня споріднення за умови, що в квитанції зазначено прізвище такого члена його сім'ї, платник податку має підтвердити це копією укладеного договору про навчання та документально підтвердити родинні стосунки (ступінь споріднення) з такою особою.

З цього приводу виникають і інші запитання, наведені нижче.